Численні дослідження доводять, що військовослужбовці, які потрапляють до шпиталю, понад усе бояться втратити кінцівки. Навіть смерть для них здається не такою страшною, як перспектива стати неповноцінними. На жаль, війна, з якою зіштовхнулися українці, є причиною різкого збільшення числа громадян з інвалідністю. Чи можна допомогти їм з адаптацією до нових реалій? Як це правильно зробити? Відповіді на ці питання розкриє благодійний фонд «Пряме включення».

Про що варто забути?

Рідні воїнів, які отримали каліцтва – це люди, від чиєї підтримки залежить швидкість прийняття ситуації. Є ряд речей, які вони мають викорінити з себе заради психологічного здоров’я пораненого:

• Жалість. Не варто жаліти ні бійця, ні себе. Навіть не допускайте таких думок. Людина продовжує жити й вам треба допомогти їй усвідомити, що навіть без кінцівки вона буде щасливою, продовжить робити улюблені речі та спілкуватися з близькими. Якщо ж ви зорієнтуєтеся лише на жалості, сил на рух вперед не залишиться.
• Гіперопіка. З плином часу військовий, що отримав важке поранення, обов’язково намагатиметься показати свою силу та самостійність. В цей момент його близькі мають зайняти позицію спостерігача, тоді як втручатися з допомогою категорично не можна. Інакше ви лише посилите у людині почуття неповноцінності й спровокуєте агресивність, роздратованість та навіть замкнутість.
• Використання слова «інвалід». Уникайте його, адже воно означає, що боєць слабкий і непрацюючий. Він – сильний, і обов’язково житиме повноцінно.
• Насильна соціалізація. Не треба приводити людину в якусь компанію, навіть близьких, проти її волі. Вона дуже соромиться і подібні кроки можуть призвести до паніки й навіть нервового зриву. Після такого довіра до вас буде втрачена.

Що треба робити?

Водночас не варто ігнорувати те, що людина не має кінцівки. Можна підбадьорювати її, жартувати, але лише тоді, коли вона є морально готовою до цього і не сприймає подібні слова за знущання. Відстежуйте стан та настрій бійця і поступово вводьте його у новий контекст. Психологи радять декілька методик:

• Акцентуйте на ексклюзивності. Питання фізичної привабливості для кожної людини, як чоловіка, так і жінки, вкрай важливе. Нагадуйте про те, що її/його краса не втратилася разом із кінцівкою. Ба більше, тепер вона стала унікальною, адже з двома руками і ногами ходити і щось робити можуть всі, а з однією чи без – спробуйте ще! Якщо захисник – ваша друга половинка, використовуйте таку фразу: «Так, ти тепер не такий, як раніше, але живий і поруч. Все інше ми подолаємо спільними зусиллями».
• Показуйте альтернативу. Після отримання каліцтва людина вже не повернеться до активної військової діяльності. Але це зовсім не означає, що для неї не існує занять. Тепер вона може зосередитися на нових для себе сферах: викладанні, письменництві, образотворчому мистецтві тощо. Покажіть приклади людей, які продовжують втілювати амбіції попри фізичні вади, аби воїн не замикався у собі з думкою: «Я тепер не можу робити те, що вмів найкраще». Може, ще і як!
• Змінюйте психологів, якщо це необхідно. Оберіть фахівця, якому людина зможе довіряти. Якщо сеанс не приніс полегшення, а навпаки, загострив рани, краще звернутися до когось іншого. Військовослужбовці часто вважають, що якщо вони розмовляють з психологом, то мають дослухати його до кінця, бо фахівець краще знає, що робити. Поясніть, що так не має бути і ви обов’язково знайдете «комфортного» спеціаліста.

Благодійний фонд «Пряме включення» нагадує про те, що паралімпійська збірна України є однією з найуспішніших на планеті. Колись ці люди втратили свої звичні життя, але знайшли внутрішні сили рухатися вперед, спробували нове ремесло і стали в ньому кращими. Ознайомтеся з їхніми історіями, та завчіть: ВСЕ МОЖЛИВО!